Обов'язково! Але не для того, щоб хвалитися тим, який ти молодець. Важливий сам месидж: чого ти хочеш досягти. Коли ти говориш про благодійність, ти нікого ні до чого не примушуєш. Ти наче передаєш естафету: саме так збираються люди, організовуються фонди тощо. Чим більше люди говорять про свої добрі справи, тим краще: коли благодійність, як у нас в країні, тільки набирає обертів, про це потрібно розповідати, говорити, що це природно.
Багато хто вважає, що від них нічого не залежить, що зусиллями однієї людини не змінити світ на краще.
Добрі справи – це маленькі поступальні рухи, які згодом перетворюються на глобальні. У мене є приклад: дівчина, яка працювала в ресторанному бізнесі. Вона дізналася, що дитина її близьких людей серйозно захворів, на лікування терміново потрібні були гроші. І вона вирішила допомогти. Вона не думала, що це неможливо, що сума непідйомна, що їй ніхто не повірить. Завдяки її наполегливості і щирості той імпульс, з яким вона зверталася до людей, – його було неможливо не підхопити. У підсумку вона зібрала необхідну суму в два рази швидше, ніж потрібно, і дитина вирушила на операцію. Але це ще не кінець! Ця історія змінила її. Вона пішла з ресторанного бізнесу і вирішила створити свій фонд. За кожним великим благодійним проектом завжди є історія про те, як якась подія змінила погляди однієї людини, і вона зрозуміла, що не хоче більше займатися нічим іншим.
Сьогодні є безліч фондів, і зробити пожертвування можна в два кліки. Як ви думаєте, наскільки важливо особисто брати участь у добрих справах?
Мені подобається фраза «Благодійність – це гігієна душі». Я вважаю, це правильно. Якщо у тебе є потреба і можливість – трба допомагати. І не думати, особисто ти це робиш чи ні.
Є люди, які можуть займатися добрими справами безпосередньо. Їхнє завдання в тому, щоб знайти тих, хто не може особисто з'їздити до притулку для тварин або в дитячий будинок, але при цьому хотів би допомагати. У нас це поки в новинку, але якщо подивитися на інші країни, то там вже в школах про це говорять, і для дітей немає нічого незвичайного в тому, що потрібно допомагати, працювати волонтерами – це звичайне життя.
Ви говорите про маленькі поступальні рухи, з яких складається велика справа – це дуже близьке нам, ми як раз хочемо зібрати більше таких історій, щоб показати, що змінити світ на краще зовсім не так складно, як здається…
Це як із сусідами: я допоміг тобі, ти допоможеш мені. Я не дуже люблю слово «пожертвування». Я кажу «допомога», тому що це дійсно як допомогти сусідові. І хто знає, коли ця допомога повернеться в твій бік. У цьому є якесь провидіння. Ми жалісливі люди, ми любимо допомагати, тільки це потрібно робити обдумано, продуктивно і системно. Благодійність повинна бути системною, тоді вона допоможе набагато більшій кількості людей.
